Аутизм вперше описаний Лео Каннером в 1943 р. Основною ознакою аутизму є порушення контакту дитини з навколишнім світом, і насамперед із людьми. Дитина з аутизмом занурена у світ власних переживань, відгороджена від навколишнього світу, не прагне міжособистісних контактів.

  Віна замкнута і цурається колективу однолітків, у неї немає живої виразної міміки та жестів, вона намагається не дивитися в очі оточуючим. Ці діти уникають також тілесних контактів, усуваються від дотиків близьких. Найкраще вони почуваються, коли їм дають спокій.

   Дитина з аутизмом не помічає інших людей, може одноманітно повторювати одні й самі рухи, щось нашіптувати, часом вигукувати окремі, позбавлені конкретного сенсу слова чи звуки. Якщо дорослий все ж таки намагається вступити з нею у контакт, вона збуджується, стає напруженою, може виявляти агресію по відношенню до оточуючих.

Для дітей з аутизмом характерна одноманітна, як би нецілеспрямована рухова активність, яка проявляється у стрибках, бігу навшпиньки, своєрідних рухах пальців рук перед очима.

 На сьогоднішній день дуже багато дітей народжується з рисами аутистичного спектру, а також повним набором симптомів аутизму.

І тому батьки дітей,  яким виставлений діагноз РАС чи аутизм, спочатку відчувають страх і нерозуміння, що  їм треба робити далі!

  Батьки починають старанно шукати інформацію, як це порушення виправити. І тому в цій статті я розповім про деякі помилки, які допускають батьки, коли їх дитині ставлять такий діагноз.

  Доречі, про постановку діагнозу: його можуть поставити ЛИШЕ ЛІКАРІ!!! Не психолог, не логопед, і ніякий керівник жодного центу, якщо він, звісно, не лікар. Не тіште себе надіями таких фахівців, не втрачайте час, а йдіть до хороших лікарів.

1. Батьки думають, що тільки центр і заняття в ньому 2 рази на тиждень допоможуть їх дитині подолати труднощі у розвитку.

Для напрацювання навички потрібно більше годин практики та обов’язкове відпрацювання навички вдома! Батьків цьому зазвичай не навчають. Але ми працюємо в команді з батьками, знімаємо відео-інструкції та навчаємо наших батьків, як працювати вдома!

2. Що повинні знати батьки, які практичні інструменти освоїти щоб повсякденно застосовувати їх у практиці?

   Діти з аутизмом засвоюють знання повільно. Якщо ви отримали інструкцію від педагога, як працювати вдома, – працюйте саме так, а ніяк інакше. Відведіть певний час для занять, приберіть іграшки та речі, що відволікають дитину.

3. Менше гаджетів- більше мовлення та гри з дитиною!

Батьки часто не дотримуються рекомендацій фахівців та на кожен крик та вимогу дитини дають їй гаджет з мультиками. Це велика помилка!

  Телефон не допоможе заговорити дитині, яка не має мовлення. 

  Книги, картинки, цікаві іграшки – ось те, чим має бути наповнена кімната вашої дитини.

4. Все з віком пройде саме (переросте).

Думки, що з часом все налагодиться, мозок дозріє сам – МАРНІ. І коли дитині вже 5 — 6 років і школа не за горами, батьки розуміють, що вона не готова до неї. Але, нажаль, дорогоцінний час упущено!

5. Фахівці, до яких ходить ваша дитина, пообіцяли, що за рік- два вони виведуть вашу дитину в норму!!!

  Біжіть швидше від таких фахівців. Жодний, поважаючий себе фахівець не дасть вам таких обіцянок! Обіцяють лише ті, хто не доводить справу до кінця, і знає точно, що ви через 3-4 місяці підете до іншого фахівця, бо цей не зумів допомогти. І такі круги від одного до іншого фахівця закінчуються тим, що в жодній сфері свого розвитку дитина не досягла успіхів.

   І на останок: наберіться терпіння, бо корекція дитини з аутизмом то діло не одного року! Шукайте своїх, люблячих, професійних фахівців, які будуть з вами співпрацювати, які дадуть пораду, як працювати вдома, які підтримують вам у той момент, коли ви вже готові здатися!

  Повірте, Ваша дитина неодмінно буде успішною, але за успіхом вашої дитини маєте стояти Ви- сильні, терплячі і люблячі батьки!!!

Батьки, що виховують особливу дитину, часто зустрічаються з проблемою, коли їх дитину відмовляються прийняти у державний садок, навіть у інклюзивну групу, аргументуючи це тим, що дитина не говорить, має низький рівень навичок самообслуговування, показує особливості в поведінці чи має вибірковість у харчуванні.

 Тоді батьки пробують влаштувати дитину у приватний заклад. Дитину приймають у приватний садок, але на пробний термін де, як виявляється пізніше, вихователі, помічники та інші педагоги не готові до співпраці з такою дитиною. Вони не мають досвіду, їм бракує практичних навичок та знань в області особливої педагогіки.

І тоді батьки починають шукати інклюзивний садок, де б розуміли їхню дитину, зуміли надати їй кваліфіковану психолого-педагогічну підтримку та допомогли  розвиватися.

Саме такий садок створили ми! 

У садку працює одна змішана група, де перебувають дітки у віці 3-6 років. Заняття проходять групами або підгрупами по 3-4 дитини.

Група працює з 08.00-18.00 з понеділка по п’ятницю. Діти мають сформований графік режиму дня, передбачений обідній сон. З дітьми працюють професійні педагоги психологи, логопеди та інші спеціалісти.

Ми проводимо комплексну психолого-педагогічну діагностику, складаємо індивідуальну програму розвитку для кожної дитини.

 У нашій групі дітки розвиваються всесторонньо, ми використовуємо різні методи та прийоми : арт терапія, піскова терапія, терапія творчістю, ігрові методи, сенсорно-рухова терапія, ліплення, казкотерапія, музична терапія.

І це лише короткий опис нашої діяльності разом з дітками.

Запрошуємо вас до нашого інклюзивного садочку, де кожна дитина неодмінно буде щасливою та успішною.

Важливим напрямом логопедичної роботи з дітьми раннього віку є створення умов розвитку мови. У цій сфері виділяється кілька конкретних завдань: розвиток активної мови, розуміння мови, формування фонематичного слуху, розвиток мови, як засобу управління своєю поведінкою (тобто плануючої та регулятивної функції мови).

Для розвитку розуміння мови необхідно будити і підтримувати в дітей  інтерес до мови, розвивати вміння слухати мову дорослого. Розвиток розуміння мови передбачає встановлення адекватного зв’язку слова з предметом та дією. У цьому процесі важливу роль відіграє спонукання дітей до виконання мовних інструкцій дорослого різної складності: від найпростіших- однокрокових у дітей молодшого віку («дай», «покажи», «візьми», «принеси» тощо), до складніших (у міру дорослішання дитини) двох- та трикрокових інструкцій.

У дітей багато страхів — вони можуть боятися висоти та темряви, павуків та собак, грози та навіть клоунів. Але більшість малюків об’єднує страх залишитися навіть на півгодини без мами — найдорожчої людини, яка з перших хвилин життя знаходиться поруч. З віком цей страх стає менш вираженим, але деякі діти навіть у 5-6 років тяжко переживають тимчасову розлуку з мамою.

Найпоширенішими причинами є сильний зв’язок з мамою і, як наслідок, відсутність у дитини самостійності. В обох випадках джерелом проблеми все ж таки є сама мама, а не дитина – вона тільки приймає ту норму поведінки, яку задають у сім’ї. Материнська турбота трансформується у надмірну опіку, яка і позбавляє дитину настільки необхідного відчуття самостійності. Бажаючи постійно бути поруч, мами неусвідомлено прив’язують себе до дітей, і будь-яке розставання сприймається обома сторонами болісно.

Конкретних методик щодо вирішення цієї проблеми немає, але є деякі правила і поради, за якими можна навчити дитину легше переносити розлуку з мамою:

• Навчіться самі спокійніше переносити розлучення. Часто залежність мами від дитини сильніша за залежність дитини від мами;
• Давайте дитині більше свободи;
• “Тренуйте” дитину. Діти звикають до постійної присутності мами поряд, і цю звичку треба переборювати, але поступово;
• Будьте чесні. Не варто вигадувати хитрі хитрощі, якщо ви збираєтеся залишити дитину без нагляду мами;
• І, що дуже важливо, лаяти дитину, яка боїться залишитися без нагляду мами, не можна. Страх неможливо витіснити покараннями — то ж його можна лише посилити, породжуючи в дитині нову хвилю невпевненості. Не дуже ефективні і спроби тихо покинути дитини, поки вона спить або зайнята своїми справами. Помітивши відсутність мами, вона запанікує і швидше за все влаштує істерику.

Тож найкращий спосіб — скоригувати лінію виховання в сім’ї та поступово привчити дитину до думки про те, що мама не завжди може бути поруч.

Якщо дитина висовує язик, коли малює чи пише, здавалося б, це ознака старанності. Але це зовсім так. Якщо з основним рухом, наприклад коли дитина малює або пише, включається супутній рух, наприклад, висовується язик або дитина гойдає ногами або стукає пальчиками рук, це патологічна ригідна тілесна установка і називається вона синкінезія.

 Синкінезія може виглядати як:

• висунутий язик при бігу, ловінні м’яча або інші  рухи ніг чи рук;
• гойдання ногами під час читання або письма;
• при письмі у дитини підняті, напружені плечі;
• неприродні пози під час письма чи читанні;
• при русі рук чи ніг одночасно включається міміка.

Дитина неспроможна контролювати ці супутні рухи, вони включаються власними силами. А от коли ці супутні рухи мимовільні та недоречні, і в них немає потреби, це може говорити про ознаки синкінезії.

Синкінезія виникає внаслідок неправильно складених зв’язків у головному мозку, коли один із центрів мозку бере на себе функції сусідніх центрів.

Синкінезія не є невиліковним захворюванням і її можна позбутися. І тому необхідно змусити мозок розділити об’єднані функції в такий спосіб, щоб кожна з складових рухового акта придбала у мозку свій власний “центр управління”.

Цілі:

• розвиток великої та дрібної моторики у дітей дошкільного віку за допомогою різних ігрових вправ;
• мозочкова стимуляція;
• формування зорово-рухової координації;
• навчити дитину виявляти емоційне ставлення до результатів своєї діяльності;

Завдання:

• покращити координацію та точність рухів руки та очі, гнучкість рук, ритмічність;
• покращити дрібну моторику пальців, кистей рук;
• покращити загальну рухову активність;
• сприяти нормалізації мовної функції;
• сприяти розвитку мовленнєвих та розумових центрів головного мозку;
• розвивати уяву, логічне мислення, довільну увагу, зорове та слухове сприйняття, творчу активність;